Fantasies of the poet

У тиші свого кабінету, при тьмяному світлі свічки, Едгар сидів за столом і писав еротичну історію, повну таємниці й бажання. Він був поетом, чиї слова вміли викликати яскраві емоції та фантазії. Але цієї ночі йому не вдавалося оживити свої видіння.

Виснажений, він відкинувся в кріслі, і його погляд спинився на багряному фотелі біля каміна. Повітря в кімнаті згустилося енергією, від якої по шкірі пішли мурашки. Він дивився, як у кріслі проступає жінка, зв’язана тонкими мотузками, її тіло — еротичне видовище покори й грації.

Він ледве вірив очам, коли вона поворухнулася й мотузки тихо рипнули. Наче в трансі, Едгар підійшов до неї, відчуваючи суміш збудження і страху. Він торкнувся мотузок, відчув тепло її шкіри. Ніби історія, яку він написав, ожила.

Але кімнатою раптом пробіг холод. Едгар відчув злу присутність, що сочилася зі стін. Він зрозумів, що відчинив двері до чогось значно зловіснішого. Жінка в кріслі була сиреною, народженою з його бажань, але отруєною темрявою його розуму.

Скрикнувши, він відсахнувся, і кімната поринула в темряву. Жінка лишилася в кріслі, дивлячись на нього. Вона була частиною його, творінням, якого він не міг стерти. Зрештою Едгар лишився сам у темряві, переслідуваний власними творіннями, з розумом, навіки сплетеним з еротичним і моторошним.